Літературна світлиця
„Магія слова
Василя Рябого.
На грані замилування життям”
Зустріч з поетом
Ще однією цікавою формою роботи була зустріч і спілкування за круглим столом з Василем Рябим, лауреатом кількох літературних премій на тему «Магія слова Василя Рябого. На грані замилування життям».
Мета зустрічі: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом Василя Рябого;
формувати уміння визначати літературні жанри його творчості;
розвивати мислення учнів, їх мовлення; уміння виразно декламувати поезії автора;
виховувати зацікавленість до вивчення літератури рідного краю.
«Магія слова Василя Рябого - явище… У цій поезії є ідилічне - на грані замилування життям.. Є і трагічне - на межі розпачу й безвиході… Такий світ, в якому живе поет. Так він бачить цей світ, прекрасний і трагічний, вільний і уярмлений водночас. Але живий і неповторний», - так написав про відомого поета Петро Осадчук.
План зустрічі
1. Слово автору.
2. Життєвий шлях Василя Рябого.
Розповіді учнів.
3. Багатогранність творчості.
4. Трагедія минущості.
5. Тема смутку і радості.
6. Відлуння очищення.
7. Гармонія людини і дійсності.
8. Проблема людської цивілізації.
9. Метафоричність образів.
10. Поет-загадка.
У кожного своя ноша,
Свій хрест і свій міх.
І протяги запрошують
Нас усіх.
Свій тягар на плечах,
Свої гризоти…
Затріскотить свіча
І я запитаю: хто ти?
Василь Рябий
Василь Рябий - член Національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнських літературних премій «Благовіст», «Крилата Підкова», премії читацьких симпатій «Дзеркальне Слово», премії журналу «Дзвін», голова літературного товариства «Плин», редактор багатьох книжок і газет. Він автор книжок поезій «Грань» (1990), «Ворожіння на цвяхах», «Елегія для білого диму», «Шукання двійника» (1992), «Постріл горіха» (1994), «Жасминовий камінь» (1995), «Зіниця на крилі метелика» (1997), «Портрети з протягу», «Світлофор і мухомор. Куля з Ліверпуля. Омелюх і капелюх. Три альбомчики Ромчика Ромчика» (1998), «Вага агав» (сонети, верлібри, хоку, паліндроми) (1999), «Ловіння снів» (2001), «Двері луни» (поезії, графічні композиції). В його творчому доробку є повісті «Гойдається сміх на павутинні» (журнал «Дзвін», №1, 2000), «Гримаса авгура» («Дзвін», №7, 2001), «Репетиція хребта» (2002), публіцистичні статті.
Народився В.Рябий 7 грудня 1954 року в селі Корнич на Коломийщині. Навчався в коломийських восьмирічній третій та середній другій школах, у Снятинському культосвітньому училищі, звідки пішов до армії. Після служби в армії працював слюсарем-складальником на заводі «Коломиясільмаш». Здобув вищу освіту, стаціонарно навчаючись на факультеті журналістики Львівського держуніверситету імені І.Франка. Працював у редакціях газет «Червоний прапор», «Вільний голос», «Арго», у видавництві «Світ». Був редактором-кореспондентом журналу «Світо-вид». Редагував газети «Безпека руху», «Час Водолія», «За справедливість». Залишається головним редактором часопису «Плин».
Перший вірш надрукував у місцевій газеті «Червоний прапор», навчаючись у десятому класі. Він називався «Днів моїх світанок». Це був примітивний поетичний твір про життя, коли автор не думав про те, яке воно коротке. Та з часом змінив свою думку, бо побачив трагедію минущості, тимчасовості на планеті Земля. Йому здалося, що це якийсь недоречний жарт з людським життям, коли доводиться прощатися з сонечком, зіркою, квіткою, пташкою, рідною домівкою і з усіма родичами, друзями і навіть незнайомими людьми. Поет не міг випустити цю тему з уваги і написав:
…Ти просто чекати не звикла,
Занурена у світлотінь,
Хвилино, хвилиночко, хвилько,
Твій схлип мене перелетів.
Я жив і сміявся несмішно
І плакав, не ронячи сліз.
Негрішний я був многогрішним,
Освітлений - темним, як ліс.
Життя, мов пісок, протікає між пальці, щезає геть. І це невблаганність - прийти, привітавшись, і піти, попрощавшись. І що ж?
…Мовби немає в житті протиріччя,
Біле і чорне в парі ідуть.
День зустрічається ввечері з ніччю,
Роси зелені зірками цвітуть.
Здається, нічого й не сталося. Життя як ішло, так і йде далі. Та за цією показною заспокійливістю можна-таки прочитати щомиттєву драматичну
розв'язку, коли
…Десь між землею і вранішнім
небом
Раптом застигне здивований зір:
Плачуть від щастя безтямного верби,
Ранені скалками вибухлих зір.
Біле і чорне пульсують, схрещують мечі постійно. Щосекундно перетинаються дві хвилі - життя і смерті. Хтось народжується, хтось помирає. Ці хвилі утворюють графічно хрест. А для земних законів це відбивається. Водночас відчуття радості й суму, жури, розпачу, відчаю. Чи втечеш від печалі й задуму?
…Нічого не видно, мій суме,
Розвійся, мій суме, вітром.
А я збагну твої думи,
А я твої сльози витру.
І дихай, мій суме, дихай,
Лікуй свої ніжні нерви.
А я від вогню затерпну.
А я ще колись повернусь.
Якщо покласти на терези чого у поезії В.Рябого більше – суму чи радості, то, звісно, переважить світло. Та воно буде з відтінком печалі, оскільки найтрагічніше у житті людини – це прощання з цим світом. А хіба таке прощання може бути веселим? Тому і можна пояснити й виправдати відчай, розпач, сльозу, навіть страх у поетичному слові. Цей вірш є ключем до теми минущості:
…Запалюю свічу і йду.
Її полум'я – ім'я болю безмовного Я.
Відчай запалюю і мовчу
Під деревом вічних дум.
Запалюю сум на тлі гір чи горбів.
І вірю у потойбічність
Передчасно згорілих слів.
Поет зосередив увагу на думці, що Бог дав одне життя і прожити його треба якнайкраще, тобто використати для творення добра кожну хвилинку, багато принести користі суспільству, ближньому, залишити хороший слід про себе. Іноді людина живе тільки в своє задоволення, а до інших людей, до їхнього крику, болю душі вона байдужа. Такий спосіб життя є неповноцінним, бо приречений на забуття, адже про носія егоїзму ніхто не згадає. А ми знаємо, що пам'ятають тільки тих, хто був чесним, робив добро.
Особливим твором в поетичному доробку В.Рябого є незбагненний сонет «І тах молір», читаючи який уявляєш замовляння мольфара чи голосові шуми танцюючого мольфара. Шевченківський лауреат Тарас Мельничук, захоплюючись цим експериментальним текстом, називав його сонетом-абракадаброю.
(Учень читає сонет)
Василь Рябий, на думку багатьох критиків, добре володіє різними літературними жанрами: сонетом, ронделем, тріолетом, рубаями, хоку, верлібром тощо. При цьому не відчувається якихось втрат зв'язків у вираженні світовідчуття.
Василь Рябий - поет ще не пізнаний достоту. Та й навряд чи можна його відразу пізнати, коли від книжки до книжки він все новіший, витонченіший, таємничіший. У сьогоднішньому світі поетів України він один з відомих. Багатогранний у творчості, яка в багатьох викликає захоплення.
Яскраво горить свіча метафори В.Рябого. Між усміхом і плачем, між летом і зупинкою. Між небом і землею, між «так» і «ні». Вона роздає всім тепло, щоб не замерзла душа. І, як завжди, поет залишається загадкою:
…Ти не помилишся, коли
Мене назвеш листком зеленим.
А що тепер мене болить?
А хто тепер в гостях у мене?
Я так розчахнуто сміюсь,
Я так сміюся - аж боюся.
До гілки маминої б'юсь
Лицем - ніяк не відірвуся.
……………………………
Між тисяч втоптаних доріг
Є і моя одна дорога.
І я тремчу, зелений гріх.
Малий листок в долоні Бога.
Діалог з автором
Василю Рябому
присвячую
* * *
Роси зелені зірками цвітуть,
Явір закохано вербам співає.
Бог Вам освітлює зоряну путь.
О, хай ваш талант розквітає!
Музика серця і муза пера
Уклін земний для Вас несла.
Анеля Ремша
* * *
Десять збірок і двадцять років—
Поетичних і творчих кроків.
Така сьогодні урочиста мить.
Все хочеться навколо зупинить.
Сіяє день у лавровім вінку:
Пороги і тривоги є на кожному шляху.
Твори, дерзай не йди на відпочинок,
Бо стільки ще не сходжених стежин!
Хай Бог допомагає тернами іти,
Святими ріками поезії пливти.
Творіть нам ще багато мудрих літ
Різноманітний творчий дивосвіт!
Анеля Ремша